Німці Галичини

Галичина – історична назва регіону, більша частина якого знаходиться сьогодні на території сучасної Західної України і охоплює Львівську, Івано-Франківську та Тернопільську області. Найважливіші міста – старе польське коронне місто Краків на заході, яке має королівський палац, і багато будівель, що походять із німецької середньовічної минувшини, Львів –культурний центр різних народів, які там проживали, і Станіслав (Івано-Франківськ).

Назва Галичина походить від міста Галич – столиці Галицького князівства (1084—1199)

В різні історичні періоди Галичина мала як свою державність (Галицьке князівство), так і була частинами інших європейських держав (Угорське королівсто, Польське королівство, Річ Посполита, Австрія та Австро-Угорщина).В новій історії Галичина і Володимирія (офіційна назва) досягла свого економічного та культурного розквіту у складі Австрійської та Австро-Угорської імперії (1772-1918). В цей період Галичина мала статус коронного краю Габсбурської монархії, зі столицею у Львові.

Створенням назви “ Галичина-Володимирія” Австрія зверталася до середньовічної історії Східної Галичини, князівства Галицького на Дністрі, яке в латинізованій формі мало назву “Галіція”. Князівство Галицьке відділилося від Київської Русі в середині 11 століття. Воно досягло свого розквіту за часів правління Ярослава Осмомисла (1153-1187) і було об’єднане у 1198 році Романом, князем володимирським і волинським (Володимирія). Після його смерті в 1205 році Польща та Угорщина висунули територіальні претензії. Король Угорщини взяв собі титул “король Галіції і Лодомерії”. Тим не менше, князівствам вдалося зберегти свою незалежність. Після багатьох десятиліть боротьби між Польщею, Угорщиною та Литвою Князівство Галицьке дісталася Польщі. А титул угорського короля “король Галіції і Володимирії” лишився чинним і послужив Австрії у 1772 році приводом для територіальних претензій на Галичину при поділі Польщі. Австрія пізніше додала до них нові придбання – польські території Західної Галичини (князівство Освенцимське і Заторське і Велике князівство Краківське). Після цього кордони Галичини лишалися незмінними. Незмінною лишилася навіть назва, хіба що її зазвичай скорочували до слова «Галичина».

Межі Східної Галичини майже повністю збігалися з кордонами Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), проголошеної 1 листопада 1918 року. Після встановлення польської державності Галичина після 1918 недовго мала назву «Мала Польша».

Будучи брамою для східних народів і полем битв упродовж багатьох століть, Галичину називають, зважаючи на її долю, «землею могил і хрестів».

В Галичині проживали українці (ruthenen авс.-нім.), поляки, євреї, німці, вірмени, цигани, і рештки угорського, чеського, румунського населення. Більшість поляків селилися в Західній Галичині, тоді як українці більшістю населяли Східну Галичину. Спільний для обох народів етнографічний кордон утворювала ріка Сян.

На початку 20 століття в Галичині проживало 8 млн людей. З них: 7 мільонів – українці і поляки, 800 тис. – євреї і 90 тис. – німці. Німці були в основному селянами і проживали переважно у закритих німецьких селах, розпорошених по всій країні, від крайнього заходу до сходу і півдня. У містах вони були купцями, ремісниками і службовцями.

Німці Галичини є однією з етнорегіональних груп українських німців, яка відрізнялась від інших власною етногруповою свідомістю та регіональною самоідентифікацію. Вона сформувалась на рубежі ХІХ–ХХ ст. в результаті активної і масової колонізації, що відбувалась на території історичної Галичини впродовж ХІХ ст. 

Галицькі німці залишили цікаву та своєрідну історію і зробили вагомий вклад в соціально-економічний та культурний розвиток Галичини. Після Другої світової війни радянська влада кардинально змінила ставлення до німців, намагаючись стерти з пам’яті історію їхнього перебування та знівелювати їх внесок у соціально-економічний і культурний розвиток України. Саме в цей період було втрачено значну частину об’єктів матеріальної та духовної культури німців Галичини.

З проголошенням незалежності України у 1991 р. почалися інтенсивні дослідження історії німецької національної меншини у Галичини. Інтерес до історії і батьківщини своїх предків стали проявляти й нащадки волинських німців, які поодинці, сім’ями й організованими групами стали відвідувати місцевості, де колись були німецькі колонії.  Ті ж, хто з різних причин приїхати на Галичину не може, намагаються віднайти хоча б якусь достовірну інформацію про галицьких німців. Саме з метою задоволення такого інтересу й було реалізовано проект «Віртуальний музей німців Галичини».