Івано-Франківськ

Івано-Франуівськ (Станіславів) і благодійні заклади Теодора Цоклера.

У 1662 році, коли Станіславів (сучасна назва - Івано-Франківськ) отримав магдебурське (німецьке) право, німецька мова була мовою торгівлі та ремісництва, - галузей найбільшого розвитку. До міста приїжджали купці з Баварії, Данціга, Бесарабії та Вроцлава. Експортувалося зерно, рогата худоба, коні, шкіра та інша сировина. Вироби з золота і срібла, тканини імпортувалися в основному з Вроцлава.

В австрійський період з кінця 18 століття в Княгинині - передмісті Станіславіва стали селилися німці – селяни, чиновники, ремісники. В цей час Станіслав отримав від Віденя ряд офісів і був важливим містом – третім у Галичині. В судах, податкових та геодезичних службах працювало багато німців. Будувалися дороги, розвивалася торгівля. Німецьке та австрійське походження мали станіславські архітектори, лікарі, торгівці, військові. Першим друкарським верстатом у Станіславі володів німець Йохан Пауль Піллер. Станом на 1819 рік у Станіславові постійно проживали 29 німецьких родин, як протестантів так і католиків. Соціальний склад та походження німців у Станіславі дуже різнилося. Тут проживали і німці з сусідньої Моравії, і нащадки швабів, - поселенців, які вже переїхали сюди з інших галицьких колоній, створених під час йозефінської колонізації.

В 1860-х роках німецьких поселенців з у Станіславові значно побільшало. На побудову нової гілки колії Львів- Чернівці та до роботи в залізнодорожних майстернях місто запросило спеціалістів – інженерів, майстрів, кваліфікованих робочих. Багато вакансій обійняли приїжджі німці. Залізничні спеціалісти оселилися в районі, окресленому сучасними вулицями Бандери, Височана, Шухевичів та Незалежності, до вул. Київської. Ці райони в місті і досі називають «німецька колонія». Тут зберіглися оригінальні будинки поселенців з затишними міськими садками.

Через постійний приплив німців в місті утворився острівець німецтва. У 1880 році під час перепису населення з 18 627 жителів міста 6998 розмовляли німецькою мовою.

У німців протестантів була своя церковна будівля, зведена у 1885 році. Церква була навмисно знищена - підірвана вже в радянські часи. Громада протестантів офіційно утворилася в 1806 році, і довго не мала власного священника, належала до парафії Угарсталю. Священник приїздив 2 рази на рік і служби проводились в міських арендованих приміщеннях. У 1892 році з Прусії в Станіслав у супроводі молодої дружини приїжджає новий вікар випускник Ляйпцигського університету Теодор Цоклер (нім. Theodor Zöckler, 1867-1949). Він став першим і останнім священником станіславської лютеранської громади.

Ім‘я Теодора Цоклера філантропа та благодійника і досі носить цертральна вулиця міста. Цоклеровські благодійні заклади були найбільшими у всій центральній і східній Європі. Першим був відкритий дитячий притулок «Віфлієм», де проживало 200 дітей. Відкрився будинок для літніх та душевнохворих, лікарня «Сарепта», дитячий садок і ще один дитячий будинок «Назарет», також відкрилася німецька народна школа, пізніше - гімназія, гуртожиток для вчителів, притулок для молодих вікарієв. І останнім з його закладів у 1932 році відкрився Німецький Дім, - будівля для загальних зборів та урочистих подій, яка вміщала до 1000 людей.

У його закладах виховувалися, навчалися та лікувалися не тільки німецькі, але й польські, українські та єврейські діти та люди похилого віку. Крім благодійних заходів, які утримувалися на пожертви, Цоклер відкрив фабрику сільськогосподарських машин та литейні майстерні VIS (VIS – з лат. сила). В майстернях хлопці з бідних родин оволодівали професіями ливарників, токарів, слюсарів, ковалів і столярів. При майстерні працював гуртожиток. Про надзвичайно високий авторитет Цоклера свідчить те, що у 1924 році він був обраний громадою очільником протестантської галицької та буковинської церкви – суперінтендатом. А також новостворена Українська Євангельська Реформована церква обрала його своїм Єпископом. Для українців він проповідував їх рідною українською мовою, а для німців – німецькою.

Коли 1 вересня 1939 року Гітлер напав на Польщу, поляки цього ж дня заарештували Цоклера. Крім нього у в‘язниці опинилися ще 140 німців, українців та євреїв комуністів. Через 17 днів усіх випустив особисто директор тюрми. А скоро прийшло розпорядження про організоване переселення до Рейху. Зимовим ранком 25-го грудня 1939 року 1300 станіславських німців загрузили у 53 вагони та відправили в сторону Перемишля. Так закінчилася історія німецької громади Івано-Франківська.