Людвіковка (Мислівка)

На початку 19 ст. у південному напрямку від Долини переселенці з Західної Богемії заснували три сусідніх поселення - Йозефсталь, Людвіківку та Леопольдсдорф.

Людвиківка була найбільшим серед цих поселень, і знаходилась в 2 кілометрах на північ від Йозефсталя у мальовничій долині серед гір. Село назвали на честь доньки власника цих земель поміщика Матковського – Людовіки. Перші родини були Гофмани, Гюттелі, Фукси, Магерлі, Мартіні і Шегерлі, які прибули із Брахина, Нойдорфа, Пільзена і Глязервальда у Богемії. Вони прибули туди у 1832 році.

З родинами переселенців було укладено договори. Згідно договорам вони одержували по кілька гектарів лісу, який вони мали перетворити на орну землю.

Поселенці мали право користуватися лісами, полями і луками для випасу своєї худоби, право на полювання, а також могли отримувати деревину та інші будівельні матеріали для своїх житлових будинків і господарських споруд.

Землевласник Матковський дав кожному, хто заселявся, по 6 югерів (1 югер = 0.2942 га) землі і дров, яких їм мало вистачити на рік. За це кожен з поселенців мав сплачувати землевласнику 6 старих гульденів на рік і працювати на нього в ливарні для чавуну за невелику зарплатню. Таким чином Людвіківка засновувалася як робоче поселення.

В господарствах в основному були зайняті тваринництвом. Худобу випасали на високогірних пасовищах. Навесні туди виганяли молодняк худоби, який лишався в горах на все літо. Чотири високогірні пасовища були на горах Гургулат, Кругла, Должка і Цурапель.

Наступні власники села закрили ливарню і зайнялися деревообробкою.

Жителі трьох сусідніх сіл - Людвиківки, Йозефсталя і Леопольдсдорфа працювали на паровій лісопильні і сплавляли деревину. Ці три села утворювали окрему політичну громаду на 700 чоловік.

Після 1880 року, коли наказом уряду закрили парову лісопилку, селяни працювали на фірмі «Сільвінія». Фірма займалася постачанням дрів. Робітники рубали дерева, підвозили їх і розпилювали на поліна.

У 1861 році в Людвиківці збудували німецьку приватну школу. У 1870 році звели католицьку церковку, але пастора туди призначили лише у 1910 році, коли Людвиківка стала окремою парафією.

Восени 1907 року в селі з'явився поштамт, в 1909 – християнська спілка німців Галичини , а в 1910 – заснували німецьку касу взаємодопомоги імені Райффайзена.

Незадовго до Першої Світової війни Людвіківка передала свою німецьку приватну школу у державне управління. Вчителі в село назначались і оплачувались державним шкільним управлінням. Викладання за взаємною домовленістю велося німецькою та частково польською мовами.

У 1918 році утворилася українська держава, до складу якої входила і Східна Галичина. В Людвіківку прибув український вчитель, який навчав дітей українською мовою.

Коли українці мусили піти у 1920 році через польсько-українську війну, Східна Галичина увійшла до складу новоутвореної польської держави. У 1921 році до Людвіківки прибув польський державний вчитель, який викладав тільки польською мовою. З кожним роком німецька мова з церковного чи шкільного виховання потроху зникала, і це сильно засмучувало жителів села.

У вересні 1939 року Німеччина і Польща стали воюючими сторонами. В східну Галичину зайшли радянські війська. За пару тижнів після початку війни в село приїхали радянські офіцери, а вже на початку 1940 року майже всім німцям довелося покинути Людвіківку і виїхати до Польщі. Лишилося тут лише п'ять родин, які теж виїхали у 1941 році, коли німецькі війська захопили країну.